🫖 Колесо Воза. Пізня династія Цин — Рання Республіка

⚱️ Перед вами славнозвісне Гігантське Колесо або Колесо Воза, якому орієнтовно 100 років. Чайник можна датувати від пізнього періоду Династії Цин до початку ранньої Китайської Республіки. Тобто від ±1900 до 1930 років. Саме тоді ці чайники набули широкої популярності в Японії і на Тайвані.

⚱️ Чайник і зараз дуже популярний в Японії та на Тайвані, має визнану колекційну цінність, а ціни на екземпляри з Сутрою Серця сягають космічних значень.

⚱️ Ручна робота. Об’єм чайника 70 мл. Форма носика — гарматне дуло, а дно пласке.

🧱 Глина фіолетова Цзи Ні, з шоколадним відтінком, жирна. В основну глину вмішані часточки жовтої глини Дуань Ні, що є окремим шиком.
 

Історія

Гігантське колесо 巨轮 Ju Lun — це класичний традиційний тип чайника з їсинської глини, що набув популярності наприкінці династії Цин. Особливо високо його оцінили в Японії та на Тайвані. Конструкція створена заради практичності: великий отвір кришки полегшує висипання чайної гущі (використаний чай), а прямий носик забезпечує вільне зливання. У давнину любили гріти чайник у долонях, обмацувати і «гратися» з ним; невеликі округлі чайники краще підходили для такого способу використання.

Походження форми

Походження Гігантського колеса сягає кінця Цін, коли їсинські чайники масово експортувалися до Японії. Японська естетика відрізнялася від традиційної їсинської: там віддавали перевагу асиметрії та грубуватості, цінували недосконалість і незавершеність. У японському чайному ритуалі ця форма здобула широку прихильність. Чайник сприймали як витвір мистецтва, поєднували з чайною церемонією, надаючи йому глибшого змісту. Нетипові обриси вважали такими, що зливаються з природним ландшафтом, підкреслюючи співіснування природної краси та людських почуттів. На чайному столі його своєрідний вигляд гармоніює з оточенням і створює особливу атмосферу.

Особливості

На відміну від пізньоцинських традицій їсинського гончарства, яке прагнуло симетрії та вишуканості, Гігантське колесо має асиметричні та нерівні риси, а також навмисну простоту. У виробах часто помітні сліди дотику та необроблені місця: свідомо послаблено або опущено тонке шліфування. Такий підхід випромінює естетику незавершеності, неточності, непостійності, властиву японському смакові того часу.