🫖 Чайник Колесо Воза. Рання Республіка, початок 20 століття

🔎 Це славнозвісне Гігантське Колесо або Колесо Воза. Чайник можна датувати періодом Китайської Республіки, тобто 1912—1949 роками. Саме тоді ці чайники набули широкої популярності в Японії і на Тайвані, де вони дуже популярні і зараз.

⚱️ Ручна робота. Об’єм чайника 70 мл. Форма носика — гарматне дуло, а дно пласке.

🧱 Глина фіолетова Цзи Ні, з шоколадним відтінком, жирна. В основну глину вмішані часточки жовтої глини Дуань Ні.

⛏️ Цікава не тільки глина, але і її видобуток та обробка, оскільки всі процеси відбувалися виключно вручну. Спочатку чорнороби видобували кирками породу і відносили в кошиках до місця складання, після чого майстер вручну сортував потрібний для виготовлення чайника матеріал. Після відбору відсортовану глину складали в купи для вивітрювання на певний час, аж до цілого сезону. Потім її подрібнювали, просіювали і додавали воду, після чого вимішували глину ногами. Наступним етапом було "навчання глини", тобто багаторазове її відбивання дерев'яним молотком і складання на витримку до 6 місяців. Потім друге навчання і виготовлення чайника. Цей чайник випалений в драконовій туннельній печі на дровах або вугіллі.

Історія

Походження Гігантського колеса 巨轮 Ju Lun сягає кінця Цін, коли їсинські чайники масово експортувалися до Японії. Японська естетика відрізнялася від традиційної їсинської: там віддавали перевагу асиметрії та грубуватості, цінували недосконалість і незавершеність. У японському чайному ритуалі ця форма здобула широку прихильність. 

На відміну від пізньоцинських традицій їсинського гончарства, яке прагнуло симетрії та вишуканості, Гігантське колесо має асиметричні та нерівні риси, а також навмисну простоту. У виробах часто помітні сліди дотику та необроблені місця: свідомо послаблено або опущено тонке шліфування. Такий підхід випромінює естетику незавершеності, неточності, непостійності, властиву японському смакові того часу.